Проба пера

 

Українське село

Українське село, весняний спів солов’я…

Його люблять усі, з ними виріс і я.

Українське село – це народу душа,

Тільки стала вона цій країні чужа.

Всюди чуємо ми дуже гарні слова,

А насправді село – це як мати-вдова.

Дуже болісно й сумно їй на душі,

Тому і виходять сумні ті вірші.

Бо у вирі реформ розгубила дітей,

І на вулиці рідко вже зустрінеш людей.

Шукають всі кращої долі собі,

Все більше хатинок стоїть у журбі.

Хто у місто, а хто махнув за кордон

Шукати подався свій життя еталон.

Розгубить країна своїх немовлят -

Немає у неї на всіх грошенят.

Робота відсутня, школу закрить

Частіше й гучніше з екранів звучить.

Нема перспективи ніде у селі,

Бо жити лиш хочуть пани й королі.

Колискою нації вважали село…

Це тільки слова та й було це давно.

Лише солов’їв будем чути в селі

І вітер шумітиме сумно в гіллі.

І в наш край дібралась ця пустка німа:

Павлівка зникла, Кисилихи нема.

І непомітно й Багрейське пішло…

Така твоя доля, вкраїнське село.

Мамі

Сьогодні в Мами – ювілей!

Не зупинить років-коней…

Чим більше їх, тим все  хутчіш

Міняють  плин життя афіш.

А хочеться ну хоч  на мить

Життя годинник зупинить.

І повернутись в ті роки,

Дитячими коли були думки.

З дитинства, тобто  розпочати

І все прожитиє згадати.

Єдину ляльку із панчох

Ціну карбованців тих трьох.

І настанову мами  й тата,

Вона тепер у Вас крилата.

І юність ту, що швидко промайнула,

Петьком коханим підморгнула.

А ще  синів подарувала,

Які у мить повиростали.

І  вже онуки на порозі

Рушають по своїй  дорозі.

Була й улюблена робота

Й городини  не одна сота.

У полі ж норма буряків,

А ще доглянути батьків.

Ну як дівчат тих не згадати,

З якими довелось співати.

Коли на сцені виступали,

Енергію життя черпали.

Швидкий і спогадів той  плин:

Ваш хліб  яскравий, як бурштин.

Усе встигали ваші руки

Спасибі, Мамо, за науки!

Сьогодні в Мами – ювілей!

Не зупинить років-коней…

І вдячністю висловлююся я,

Ви просто МАТІНКА моя!

Маму бережіть

Життя людини – річка навесні,

Блискавка сліпуча при ряснім дощі.

В цій круговерті хвилиночку знайдіть,

Милі українці, маму бережіть!

Бо вона, як ангел, всіх оберігає

І завжди в господі нас, дітей, чекає.

Тож частіше, друзі, додому приїздіть. 

Милі українці, маму бережіть!

Мамочка  щаслива відразу оживає,

Наче соловейко, душа її співає.

Маму на порозі  щиро обійміть.

Милі українці, маму бережіть!

Доброта і ласка - їй друге ім’я

Золото для неї  – це її сім’я.

І слова подяки від душі скажіть.

Милі українці, маму бережіть!

Роки кольори різні розливають

І по косах мами все частіш гуляють.

Скроні посивілі ніжно пригорніть.

Милі українці, маму бережіть!

Також і обличчя час не шкодував,

Зморшками безжально й щедро засівав.

Мама відпочине – поруч посадіть.

Милі українці, маму бережіть!

Помололи  й руки життєві жорнова

Соромиться  їх мама і від нас  хова.

На свої коліна її руки покладіть.

Милі українці, маму бережіть!

Мамине  серденько завжди гомонить:

-         Хай моїм рідненьким всюди таланить.

Вчинками своїми серце те  не рвіть,

Милі українці, маму бережіть!

Слів не вистачає висловить думки,

Вибачайте, мамо, за скупі рядки.

Тому прошу - неньку просто ви любіть,

Милі українці, маму бережіть!

Комунізм

Дуже цікаву за змістом фразу

Я почув одного разу.

Людина, що її родила,

Коридорами влади тільки ходила.

«Нема комунізму в Україні ніде. -

поважна особа розмову веде.-

Скінчилась епоха руху вперед,

Й життя почалося не схоже на мед.»

Виходить, в пошані лиш бізнес і гроші,

І ті, хто статус має вельможі.

Простий же народ залишивсь при дорозі,

Немає під сонцем місця небозі.

Уміють пани нам гарно сказати,

А самі з минулим не рвали канати.

Почати хотілось із теми зарплати –

Тут, звісно, у них свої циферблати.

Працю свою оцінили ви гідно,

Підлеглі на вашому фоні  живуть жалюгідно.

В сучасному світі куди ж без машини?

Службові, престижних салонів перлини.

Везуть і у справах, себто - кругом,

Щоб наші проблеми «порішати бігом».

Вони для народу простого працюють,

Машинами тими безбожно гарцюють.

Паливо щедро в трубу вилітає,

Ціна на ж бензин кожен день розквітає.

Дороги в країні важко знайти,

Навколо ми бачим лиш ями й хребти.

А там, де живуть наші слуги народні,

Асфальт аж сміється, дороги добротні.

Помешкання їхні варті також уваги,

Про розкіш і шик писать можна саги.

Високим парканом закрились від люду,

Не видно за ним ту «скромну»  споруду.

І вдень і вночі про людей вони дбають,

Кармани тугенько свої набивають.

Неньку-Вкраїну розтягли вже до нитки.

І за кордоном навчаються дітки.

Живе керівництво ну просто у раї.

Тож, чи є комунізм у нашому краї?

Думка одна у віршах моїх -

Він є в Україні, на жаль, не для всіх!

Коли закінчиться війна?

«Коли закінчиться війна?» - пита країна вся у Бога.

Блага, кричить в усі вуста і  просить світ про допомогу.

Ще скільки треба наших сліз, щоб загасить  пожежу смерті?

Мовчать міста і села теж, які  зруйновані і мертві.

 

«Коли закінчиться війна?» - тихенько бабця промовляє,

Вона страшний той крик війни, ще із дитинства  пам’ятає.

Невже  кривавих отих рік  було, сусіди, вам замало?

З «провідником таким»  своїм ви  точно зовсім заблукали.

 

«Коли закінчиться війна?» - горить розбитая оселя,

І щедрий сад тепер затих  –  тепер він просто як пустеля.

Кругом гуля сестра війни  - розруха голосно сміється.

Та прийде час, й рахунки всі вам оплатити доведеться.

 

«Коли закінчиться війна?» - питає мама і дружина,

В яких проклята ця війна коханого забрала й сина.

Тепер біль їхньої душі не затихатиме ніколи.

Для них вони завжди  були: «Мої ріднесенькі  Соколи».

 

«Коли закінчиться війна?» - шепочуть діти України.

За що,  сусід, наш рідний дім перетворив   ти на руїни?

Ще скільки треба горя й бід, щоб вже наситилась росія.

Моя країна хоче Миру, тож принеси його,  Месія.

 

«Коли закінчиться війна?» - пита країна вся у Бога.

Коли прийде на нашу землю така жадана ПЕРЕМОГА!

Ми все здолаєм, переживем, що принесла нам наша  доля,

Бо для народу,  УКРАЇНЦІВ, - то найцінніше  є лиш ВОЛЯ!

Орда

Бракує в рідній мові слів,

Щоб висловить народу гнів.

За те, що роблять в Україні

Російських варварів тих тіні.

Обманом,  підло уночі

Встромили нам свої мечі.

І розпинають любу неньку –

Нашу країноньку рідненьку.

«Освобождають»  нас усіх,

Вогнем  диявольських утіх.

Грабують, рушать, убивають,

Бо Бога у душі не мають.

Вам місце в пеклі, хай вам грець!!!

Прийде імперії кінець.

Навалу цю ми переможем

Відбудувать країну зможем.

В цивілізованім лиш  світі

Повинні жити наші діти.

В рабів   і «орків» один шлях -

На ваших «руських» кораблях!

Мій рідний дім

Мій рідний дім – моя країна,

Сусід яку становить на коліна.

Веде війну за шмат землі,

Бо їх кумир - це  культ  брехні.

 

Мій рідний дім – це мама й тато,

Це найдорожче в світі злато.

А настанови їхні і поради

Я буду завжди пам’ятати.

 

Мій рідний дім – моя родина:

ЛЮДИНОЮ щоб був наш син-хлопчина,

Здоров’я донечці Іннусі -

Мої бажання і матусі.

 

Мій рідний дім – моє село,

Життя й натхнення джерело.

В роки казкові дитинства мого

Вертають частенько  стежки його.

 

Мій рідний дім  – моя Полтава,

Студентських років річка жвава.

Дорослі перші кроки у вузі:

Це пари, «гос», диплом і друзі.

 

Мій рідний дім – це школа, звісно,

Життя із рідною сплелося тісно.

Я  перші знання тут отримав від неї,

А зараз - із учнями вже спільні  ідеї.

 

 Таким зараз бачу  я   рідний свій дім

Ось скільки «кімнат» виходить у  нім.

Будує  його моє власне   життя

Із вірою в мирне для нас майбуття.

«Жоржівські соловейки»

Бажання є в   рядків мого вірша

Розповісти про тих, чия співа душа.

Про тих, хто з піснею зростав

І все життя співав, співав…

 

Простий  сільський жіночий колектив

Вкраїнську пісню до нестями він любив.

Бог наділив цих жіночок талантом,

Ой голосами,  наче  діамантом!

 

Це соловейки жоржівського краю,

Коли співають – душі завмирають.

Це знов «Вербиченька» на сцені

З баяном також  з ними  геній.

 

Свій вільний час  ви пісні  присвятили,

Долати перешкоди вистачало сили.

Розраду, позитив  у пісні ви черпали.

Сім’я, робота – все встигали.

 

Ви наші мами, рідні берегині!

Солідний ювілей святкуєте ви нині.

Ваш колектив - міцна ще та   родина.

Не роз’єднала вас життєва хуртовина.

 

Ви пів століття пісню звеличали

Вас з сценою назавжди обвінчали.

Наш край успішно прославляли,

Бо це жоржівчаночки співали.

 

Ваш голос чули у містах країни

Ви представляли  Полтавщину.

Софіти Києва також знайомі вам

Аплодували нашим мамам й там.

 

Любов до пісні з часом не зів’яла

В онуках вона знову засіяла.

Несуть її вони з собою над селом,

Що зігріва навколо всіх теплом.